Через терни до зірок

Кіносемінар за фільмом «Через терни до зірок» з Олексієм Арестовичем: продовження семінару «Внутрішня чесність»

«Через терни — до зірок» — девіз моєї школи, яка втілює виклик: подолати внутрішні та зовнішні перешкоди людини на шляху до вільного та оригінального мислення.

І назва фільму, який йде зі мною через усе життя і сформував мій світогляд.

Фільм «Через терни до зірок» — ключ до розгадки багатьох таємниць нашого існування.

Він не просто досліджує ідеали та утопії, але і ставить перед нами вибір: якому шляху віддати перевагу? Шляху світла чи темряви, розвитку чи занепаду?

Перед нами розгортається драма вибору, яка торкається кожної клітини нашої душі.

Навіщо ми долаємо терни на нашому шляху? Чому саме боротьба робить нас сильнішими та мудрішими?

Питання, які століттями не давали спокій філософам, стають основою кіносемінару, де кожен зможе знайти для себе відповіді.

Сюжет фільму

«Через терни до зірок» — радянський науково-фантастичний двосерійний фільм 1980 року.

Кір Буличов та Річард Вікторов (автори сценарію, який писався два роки!) зіштовхують у фільмі дві моделі:

- квітучій Землі, яка змогла вийти на шлях автоеволюції;
- та Десси, що гине в екологічній катастрофі, яка йде в такий спосіб, яким ми приблизно йдемо зараз.

Коли я підбираю фільми на кіносемінари, я не шукаю популярних або нових.
Я шукаю ті, що передають необхідний темі символізм.

Кір Буличов, великий сходознавець, постає перед нами як провідник у світ найскладніших дилем людства, у далеке майбутнє, де людство стоїть на порозі великих відкриттів і страшних катастроф.

Коли я семирічною дитиною вперше побачив фільм, я ще не підозрював, наскільки актуальною ця історія виявиться в майбутньому:

- геніальний учений, що зламався під тягарем зла, і вирішив, що сучасне йому людство безнадійно і вирішив створити нових, штучних людей, з місією — покінчити зі старою історією та почати нову;

- віце-прем’єр, який зрадив заради влади друга-вченого, щоб врятувати його мрію про нове людство, і пожертвував життям за відродження рідної планети;

- олігарх, що належить до вищої жрецької касти Ревнителів, схиблений на боргу перед планетою, але вважає, що найвища правда — у природному ході речей, згоді з природою, відмові від антропологічного бунту;

- і, нарешті, штучна людина, донька професора, створена заради великої місії порятунку людства своєї планети з клітин віцепрем’єра, наповнена ідеалами здоров’я та свободи й залишилася одна на загиблому зорельоті — з вбудованою системою повного контролю всередині.

У цьому фільмі не буде жодного героя, який не зіткнувся б із необхідністю подолати щось дуже глибоке та «органічне» в собі та стати Людиною, вище обставин:

— Так… лад у світі недосяжний. Заштопаєш одну дірку, відразу з’являється нова.
— І ви пропонуєте скласти руки та чекати?
— Можливо, природний перебіг подій надійніший? Підкоритися Природі та йти за нею?
— Тоді ми б перестали бути людьми.
— Але ви зазнаєте й поразки.
— Це неминуче. Наш Світ, Галактика — це арена боротьби. Якби ми не зазнавали поразки, ми не могли б навчитися зібратися із силами, щоб наступного разу перемагати.
— А де ж Межа? Ціль?
— Торжество Розуму. Урочистість Космічного Людства над силами зла.

Торжетсво Розуму — так називається і чудова композиція Олексія Рибнікова, що починає фільм, який написав до цього фільму геніальну музику.

Наприкінці фільму ми бачимо біомасу, яка намагається зжерти планету.

Професор Глан, батько, Нійї, дає цій масі дуже точну характеристику:

— Поки в ній немає мозку, вона ненаситна. З неї ми й робитимемо нових людей.

Основні теми та конфлікти

Ми розберемо ключові теми фільму: від конфлікту між технологічним прогресом та моральними цінностями до ідеї автоеволюції та ноосфери.

Особливу увагу приділимо аналізу персонажів, їх мотивацій та виборів, що дасть нам змогу глибше зрозуміти, що рухає людством у його прагненні до кращого майбутнього.

Розбираючи фільм «Через терни до зірок», ми вивчатимемо дві речі.

Перше — ноосферний проєкт як такий.

Це проєкт Тейяра де Шардена та І. Єфремова, у якому людство підіймає своє життя внутрішнє на дуже високу ноту, а зовнішнє відправляє до космосу.

Шарден, бувши вченим-антропологом зі світовим ім’ям, чітко виводить логіку надрозуму з неминучої логіки розвитку живого.

Єфремов, бувши палеонтологом зі світовим ім’ям, чітко ставить залежність як суспільного прогресу, але й самого різновиду homo, від нашої здатності зробити еволюцію живого керованою нами продуктивною силою суспільства.

Ноосфера — це атмосфера навколо Землі, що складається з наших думок, почуттів, творів мистецтва, усього, що ми напрацювали.

Гімн проєкту ми чуємо в пісні «Прекрасне далеко».

Ведуть нас туди Маск, де Шарден, Вернадський, Буличов, Павлов, Єфремов та… Арестович.

Завдання проєкту — розсунути його спочатку на Сонячну систему, потім на решту Всесвіту, з’єднатися з іншими умами й, зрештою, зробити розумним, одухотвореним весь Всесвіт, щоби переміг Розум.

Ноосферний проєкт передбачає вищу планку для цього — відчуття нескінченного щастя та обіцянки чогось дуже світлого та великого для всього людства.

Для нас він відіграє величезну роль, тому що пов’язаний зі Стародавньою Руссю і проходить єдиним мостом від Стародавньої Русі Київської до майбутньої Футуросичі.

Це головна смислотворча річ у тій культурі, у якій ми з вами живемо.

Друге — блокуюча система.

Усе це «прекрасне далеко» в нас заблоковане. Блокується воно давно і ґрунтовно.

І ці системи, що нас блокують, мають свою метаконцепцію — називається «Дисциплінарне суспільство». Про неї в нас є окремий семінар.

А також блокуюча система у вигляді огріхів нашого виховання, освіти, оточення та досвіду, який каже: ні, нескінченний травень неможливий. Прекрасне далеко неможливе.

Життя — це біль та скорбота.

У людині немає нічого божественного, високого та світлого.

Я хочу показати, що це не так.

Як працює система обмежень і як це обійти, ми розглядатимемо на цьому кіносемінарі, переплітаючи лінію ноосферного проєкту та лінію роботи з блокувальною системою.

Цю блокуючу систему потрібно вижити, видалити з нас.

Ми розглянемо фільм за трьома основними напрямами:

1. Техніка кінематографа: вивчимо, як мистецтво кіно допомагає нам побачити глибокі психологічні процеси та соціальні динаміки на прикладі сюжету фільму.
2. Особистий дослід: зрозуміємо, як застосовувати побачене у своєму житті.
3. Культурний контекст: розберемо, як фільм відображає та водночас впливає на суспільні норми та цінності, обговоримо, як культура впливає на формування наших відносин та самоідентифікації.

Нагадую, що кіносемінар - це не спільний перегляд кіно. Це повноцінний семінар, матеріалом для якого є кіно.

Завдання кіносемінару

Мистецтво кіно залишається одним із небагатьох способів глибоко торкнутися душ людських, зачепити найважливіші питання нашого існування.

Основні завдання кіносемінару — не лише аналізувати фільм, а й навчити вас застосовувати отримані знання в житті, вчитися бачити за поверхнею явищ глибинні процеси, розвивати критичне мислення та, звичайно, знайти відповіді на питання, які кожен із нас задає собі, шукаючи сенс життя.

Данте, розміщуючи над входом у пекло напис «Залиш надію всяк, хто сюди входить», підкреслює основну його характеристику — безвихідь.

Не так страшні муки в пеклі, як брак будь-якої надії на їх припинення.

Люди та їхні спільноти також часто роблять зі свого життя пекло: буттєве, особисте, соціальне, психологічне.

А далі починаються раціоналізації мук та, головне — безвиході.

Я надивився на досить різноманітні та багатонадійні форми таких раціоналізацій.

Люди вигадують що завгодно, аби пояснити — чому потрібно мучитися і не треба виходити звідси.

Через два цикли ці раціоналізації вже бувають освячені «традиціями предків», «ходом речей», «таким улаштуванням світу» та іншою філософією «не жили нормально, нема чого й починати».

У «Через терни до зірок» ми розглянемо цілу систему досить досконалих пекельних просторів, замурованих наглухо — і для особистості, і для цілої планети.

Це будуть якісні, з любов’ю зроблені, перевірені відмовки, що добре працюють — цілі шари філософії та практики, у яких кожен по-своєму має рацію, залишаючись у пеклі.

Де і, головне, у чому шукати опору в спробі подолати внутрішній механізм контролю, інстальований у нас дисциплінарним суспільством, самим ходом речей?

Я постараюся показати вам цей контролюючий механізм, цю блокуючу систему, щоб ви її фізично відчули.

І показати, як її вирвати та прибрати від себе, ставши здоровою людиною.

Такий дослід, знання та навички будуть корисні в будь-якій професійній діяльності та в особистісному розвитку, розкриваючи нові грані для вашої свободи самовираження.