Внутрішня чесність. Частина 2

Якщо ми подивимося на тварин — у них немає проблем із самовизначенням та природною рішучістю. І жаба, що вилупилася, і кошеня, що народилося, моментально орієнтуються, що їм робити, щоб вижити. Батьки не виховують їх і не пояснюють, як полювати, чим харчуватися, як захищатись від ворогів і як взагалі жити. Все це відбувається природно та інстинктивно.

Людина відрізняється. Людина — це, як відомо, «канат, натягнутий між твариною та надлюдиною, — канат над прірвою. Небезпечне проходження, небезпечно бути у дорозі, небезпечний погляд, звернений назад, небезпечні страх і зупинка. У людині важливе те, що вона міст, а не мета: у людині можна любити тільки те, що вона перехід і загибель».

Однак, виходячи з цього опису Ніцше, якби ми описали сучасну людину, — більшість із нас навіть не наважилася ступити на шлях своїм особистим канатом, перебуваючи в ілюзії свого руху.

Ключова відмінність людини від тварини в тому, що для вирішення одного і того ж завдання ми здатні побачити безліч варіантів — і ця здатність породжує таке явище як свобода вибору.

У суспільстві свобода вибору — це і дар, і прокляття одночасно.

Сьогоднішня освічена особистість все більше нагадує машину, в яку завантажили безліч програм, корисних для оточуючих. З дитинства суспільство дресує людину розбиратися в географії, математиці, базових законах фізики, але не вчить базової навички — розуміти самого себе. Що потрібно мені? Які потреби і як я можу їх задовольнити? Я взагалі рухаюся своїм шляхом чи давно застряг?

Не маючи внутрішньої чесності, щоб задаватися такими запитаннями, більшість людей стає все більш схожими один на одного: їхній шлях позбавляється життєвої сили та справжнього почуття руху за призначенням. Не усвідомлюючи своїх страхів, особистість виявляється затягнутою в трясовину своїх обов'язків та компромісів, припиняючи помічати варіанти, що можна жити по-своєму, не за «протоптаною доріжкою», яку їй пропонують на кожному кроці. У запущених випадках, життя людини припиняє їй належати, а просто надає їй простір, щоб дихати або метушитися.

Здається, що суспільство заохочує унікальність особистості. Але це лише видимість. Насправді, соціум боїться мати занадто багато яскравих індивідуальностей, оскільки їх неможливо контролювати та вбудовувати у свої колективні плани.

Індивідуальна особистість лякає соціум та її системну структуру. Унікальність здається небезпечною, оскільки траєкторія її руху максимально близька до стихійної природи, яку намагаються контролювати різні соціальні системи.

Як і природа, особистість має органічну та непередбачувану енергію, яка дозволяє здійснювати геніальні вчинки та приймати креативні рішення. Це відкриває задовільняюче почуття своєї індивідуальної мети та викликає асоціації зі свіжим повітрям необмеженої свободи. Проте дуже часто ми змушені відмовлятися від такої сили, щоб обслуговувати очікування оточуючих людей і не завдавати нікому незручності. Можливий і протилежний варіант стати нікому непотрібним і незрозумілим аутсайдером, який живе у своєму ізольованому світі. Незалежно від того, в який із цих варіантів ви потрапляєте, виною тому стара добра Блокувальна Система…

Олексій Арестович про Блокуючу Систему та семінар Внутрішня Чесність 2:

Культура, в якій ми виховані, вбудовує між розумінням людини та її призначенням величезну блокуючу систему, що обмежує її. Складається ця система з виховання, освіти, досвіду та оточення, і носить дисциплінарний характер, коли людину виховують не Особистістю, але зручною, однією із багатьох довкола. В результаті, первинна морально-вольова структура, що лежить у глибині людини, імпульси добра і краси, свого (!) розуміння світу та принциповості просто не можуть дійти до поверхні її вчинків та цілей.

Не ми живемо наше життя: його проживає наша блокуюча система. Щоб стати собою і не прийти в священний, але надто пізній жах на смертному одрі за своє спущене у відвал життя, потрібно зуміти стати вищим за свою блокуючу систему: вищим і сильніше за своє виховання, освіту, досвід і оточення. Людство стрімко мчить у нову епоху, і той, хто не вміє стрибати вище за свою голову, відстане. Потрібно вміти відповідати темпам та викликам. А краще вміти випереджати.

Однак просто для того, щоб промислити цю проблему, потрібно дуже багато внутрішньої чесності. Цей семінар є продовженням семінару «Внутрішня чесність −1», і в той же час цілком самостійним.

Йдеться про хороший контакт із самим собою. Хочете його відчути чи відновити? Вам до нас.